Мін'юст має особливе бачення проблеми забезпечення права віруючих на проведення мирних зібрань
18 вересня 2010
КИЇВ – Міністерство юстиції України вважає, що організація і проведення релігійних обрядів і церемоній є предметом правового регулювання саме Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», а не спеціального законодавства. Така відповідь надійшла від Міністерства на пропозиції Інституту релігійної свободи про необхідність уніфікації законодавства та усунення положень, що дискримінують віруючих під час організації публічних мирних заходів релігійного характеру.
Зокрема, ІРС пропонував вирішити цю проблему під час ухвалення спеціального Закону «Про порядок організації та проведення мирних заходів» (проект №2450) шляхом внесення у прикінцевих положеннях нового Закону змін до частини п’ятої статті 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» у зв'язку з тим, що вони суперечать статті 39 Конституції України.
Відповідний лист Інститут релігійної свободи, а пізніше і Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій, спрямували до парламентського Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин ще у червні 2010 року. У той час у Комітеті проходили громадські слухання, присвячені згаданому законопроекту.
У відповідь на це Міністерство юстиції України висловило позицію про те, що “реалізація права на свободу совісті і віросповідання, передбаченого статтею 35 Основного Закону (Конституції), знайшла своє законодавче відображення в Законі України «Про свободу совісті та релігійні організації»”. У такий формі Міністерство відхилило пропозиції ІРС про усунення дискримінації віруючих шляхом доопрацювання законопроекту №2450.
Однак на думку Інституту релігійної свободи, необхідно запровадити єдиний законодавчий підхід у сфері проведення мирних заходів. При цьому правозахисники вважають, що це дозволить усунути наявну дискримінацію віруючих громадян при організації публічних громадських заходів релігійного характеру.
Для порівняння зазначимо, що у частині п’ятій статті 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (останні зміни від 1993 року) визначено, що окрім низки випадків “публічні богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії проводяться щоразу з дозволу відповідної місцевої державної адміністрації, виконавчого комітету сільської, селищної, міської Рад народних депутатів. Клопотання про видачу вказаного дозволу подається не пізніш як за десять днів до призначеного строку проведення богослужіння, обряду, церемонії чи процесії, крім випадків, які не терплять зволікання”.
У той же час стаття 39 Конституції України (ухвалена у 1996 році) гарантує: “Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування”.
Тобто конституційні положення передбачають повідомний порядок інформування органів влади про мирні заходи, замість дозвільного, а також не містять жодних обмежень щодо часу подання відповідної заявки.
Такий підхід закріплено і у роз’ясненні Конституційного Суду України (рішення №4-рп/2001 від 19.04.2001 р.), який встановив: “Право громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, закріплене в статті 39 Конституції України, є …однією з конституційних гарантій права громадянина на свободу свого світогляду і віросповідання”.
З огляду на це Інститут релігійної свободи сподівається, що пропозиції громадськості та релігійної спільноти також будуть враховані та знайдуть підтримку парламентарів під час доопрацювання законопроекту №2450 для розгляду Верховною Радою у другому читанні.
Інститут релігійної свободи, м.Київ
www.irs.in.ua
